Освіта – це система, яка роками формувалася в історії, охоплює різні дошкільні, шкільні, позашкільні заклади та керуючі ними установи. На рівень культури кожного громадянина впливає розвиненість освіти загалом. Від розвитку національної системи освіти залежить освіченість майбутніх поколінь, національне відродження нашої країни. Більше на cherkasy.one.
Діяльність церковно-парафіяльних шкіл на території Черкащини у 19 столітті
Правобережна Київська губернія, до якої належала територія сучасної Черкаської області у 19 столітті, перебувала у складі Російської імперії, відрізнялася від інших областей економічним, культурним і політичним життям, що впливало на становлення освіти у регіоні. Правобережна Україна мала низький соціально-економічний розвиток, що зумовлювало дуже низький рівень освіти і культури місцевого населення загалом. Станом на 1898 рік з усіх жителів Київської губернії тільки 17% уміли писати.
Систему освіти у Черкаській області складали церковні і міністерські школи. Початкові, а саме церковно-парафіяльні школи, складали 80% усіх сільських шкіл. У пріоритеті було православне вчення віри і моралі християнства. Церковно-парафіяльні школи були двох видів: однокласні, де навчання тривало 3 роки і двокласні, де навчання тривало 5 років. В однокласних діти вивчали насамперед «Закон Божий», церковні співи, читання, арифметику. Двокласні школи вивчали такі ж самі предмети як і однокласні, тільки до них додавалися уроки з історії церкви і країни. Керували школами Єпархіальні ради. Єпархіальні ради підпорядковувалися Священному Синоду.
Чому місцеве населення було незадоволене якістю освіти
У середині 19 століття дуже гостро постало питання про збільшення кількості навчальних закладів для населення, яке проживало у Черкасах і навколишніх селах. До речі, сільських шкіл у ті часи майже не існувало. Тому за ініціативою духовного відомства Священного Синоду на кошти церков і громад при Єпархіях починали засновуватися парафіяльні школи у Черкасах і області. Духовенство не завжди мало ресурси у відповідних розмірах для відкриття шкіл, тому розміщувалися вони зазвичай у церковних приміщеннях. Наставниками у парафіяльних школах були місцеві священники. Зі своїми обов’язками вони не завжди справлялися, тому що повинні були працювати згідно зі своєю професією: служити у храмах, хрестити новонароджених і відспівувати померлих. Тому «вчителювали» здебільшого пономарі, а інколи і солдати у відставці. Місцеві селяни були дуже незадоволені якістю освіти, яка надавалася у парафіяльних школах. Вони відмовлялися платити за навчання і не пускали до шкіл своїх дітей. Тодішнє керівництво Київської губернії вирішило, що таке навчання зовсім не відповідає меті створення цих шкіл. Треба було швидко щось змінювати.
Чому більшість церковно-парафіяльних шкіл припинила своє існування на Черкащині
Мережа навчальних закладів, сформована у Черкаському повіті, підпорядковувалася Священному Синоду. Церковно-парафіяльні школи працювали на засадах православ’я. Основним завданням цих шкіл було вивчення «Закону Божого», мінімального опановування грамотою, іншим предметам уваги майже не приділялося. Діти, які належали до других віросповідань, взагалі не мали змоги туди ходити.
Згідно зі звітами навчальних закладів тих років рівень навчального процесу був дуже низьким, показники успішності були мінімальними. Відвідування шкіл дітьми знизилося. Тому з другої половини 60-х років 19 століття більша кількість церковно-парафіяльних шкіл припинила своє існування. Згодом була створена спеціальна комісія Київською духовною консисторією, яка мала на меті віднайти причини різкого зменшення відвідування дітьми церковних шкіл.
З впровадженням земств у повітах значно зросла кількість шкіл. Влада застосовувала певні заходи на початку 20 століття, які гарантували доступність навчання і покращення результатів від отриманих знань. Але у Київській губернії, куди входила правобережна Черкащина, були відсутні земські установи, тому церковно-парафіяльні школи були єдиним типом початкової освіти аж до кінця 19 століття у регіоні.
Кількість учнів, які відвідували церковно-парафіяльні школи
На Черкащині одним із центрів освіти у середині 19 століття стала Золотоніщина (зараз Золотоніський район Черкаської області). Розбудовування церков у 19 столітті дало значний поштовх у розвитку початкової освіти.
Згідно з архівними даними загальна кількість дітей, які відвідували школи при церквах в період з 1886 по 1889 роки була такою: у Черкаському повіті – 5338, у Чигиринському – 2711 дітей, у Канівському – 2800, у Уманському – 2312 і у Звенігородському – 2997 учня. Загалом одну церковно-парафіяльну школу відвідувало до 50 учнів, більше всього учнів навчалося у Черкаському повіті – 70 осіб.
Але ж і ця кількість навчальних закладів поступово зменшувалася. Відбувалося це тому, що населення несхвально ставилося до церковних шкіл. Влада використовувала різні адміністративні заходи, які підтримували їх діяльність. Представники сільських громад почали виділяти землю на будівництво церковних шкіл. Із введенням у дію земських установ на початку 20 століття на Черкащині церковно-парафіяльні церкви були замінені на земські.
Відродження української мови і повна ліквідація неписьменності у Черкаському регіоні
Друга половина 19 і перша половина 20 століття ознаменувалася змінами у суспільно-політичному житті України. Взаємозв’язок розвитку українських історичних шкіл збігся з цими змінами. У населення відбулося осмислення своєї української ідентичності від російської чи польської.Тому імперські правителі, відчуваючи загрозу від настроїв, які панували в Україні, намагалися зупинити культурницько-просвітницькі заходи української інтелігенції.
Після революції 1917 року, коли відбулося падіння російської монархії, політично активне громадянське суспільство відчуло потребу у формуванні нового життя для всього народу України на основі господарювання по праву на своїй землі. Кожний свідомий українець з самого початку української націонал-демократичної революції спрямовував всі свої сили у втілення і розбудову національної за формою і змістом освіти.
Першочерговим національними завданнями нової влади у 1917 році було створення національних закладів освіти з відродженням української мови. Створилася нова національна влада у вигляді Української Центральної ради. Український народ вимагав від Тимчасового уряду впровадження української мови по всіх школах, від нижчих до вищих. Навчання повинно було відбуватися українською мовою. Матеріальні негаразди у ті часи, військові події впливали негативно на повне реформування освіти, але не змогли перешкодити становленню української школи.
Починаючи з 1921 року, на території Черкаської області почалася повна ліквідація неписемності. Згідно з архівними записами була створена Черкаська повітова комісія з ліквідації неписьменності і малограмотності. Вона провела повний перепис неписьменних і малописьменних осіб, були створені три групи по навчанню: перша – віком від 14 до 35 років, друга – від 35 до 45 років, третя- від 45 до 55 років. Утворювались навчальні класи по ліквідації неписьменності.
З цього видно, що розбудова української національної школи у Черкаській області стала можливою лише у змісті національно-державного будівництва незалежної держави. Процес становлення освіти в Черкаській області відображав буремні події середини 19 – початку 20 століття, масова неграмотність була результатом російського самодержавства.
Українська Центральна Рада сприяла мовній українізації навчального процесу, впровадила українознавчі дисципліни у всі рівні освіти. Це був прорив у становленні і національно-культурному відновленні освіти не тільки на Черкащині, а й в Україні загалом.