Професія вчителя у Черкасах є поважною і шанованою як у минулому столітті, так і в наші часи. Ця праця завжди була нелегкою, кропіткою і малооплачуваною. У Черкасах наприкінці 19 – початку 20 століття, більшість місцевих жителів були малограмотними. За даними архіву на Черкаську область припадало близько 18% письменного населення. Уряд вживав заходів щодо ліквідації неграмотності, відкриваючи церковно-парафіяльні школи, але цього виявилося недостатньо. Якщо порівнювати з іншими країнами, то у тих роках письменність була такою: в Англії – 80%, в Америці – 85%, а у Німеччині і Франції – 95%.
На освіту у Російської імперії завжди не вистачало коштів. Гідний заробіток мали ті вчителі, які працювали у гімназіях. Непогано оплачувалися приватні уроки для заможних і дворян. У народних, церковно-парафіяльних, школах платили мало і як наслідок учителів завжди не вистачало. Більше на cherkasy.one.
Як вчителювалося у черкаських школах наприкінці 19 – початку 20 століття
Навчальні заклади в Черкасах наприкінці 19 – початку 20 століття постійно реорганізовувалися. До революції у місті було дві державні гімназії (жіноча і чоловіча), одна приватна жіноча гімназія, реальне училище – заклад з вивчення технічних дисциплін, також діяли церковно-парафіяльні школи.
Простому люду доступними для спілкування були тільки вчителі народних шкіл. Працювали в них здебільшого жінки і, так би мовити, на чистому ентузіазмі. Мало того, що заробіток у них був мізерним, вони повинні були потурбуватися про те, щоб їхні вихованці мали змогу ходити до школи. А саме: були одягненими, мали взуття, шкільне приладдя, хоча б грифельні дошки, а ще чорнило і папір. Багато родин були бідними, іноді вчителі оплачували навчання таких дітей, якщо бачили, що ті мають хист і талант до грамоти.
У навчальних закладах Черкас тих років працювали дуже різні педагоги. Переважна більшість дітей були україномовними, тому деякі вчителі докладали зусиль, щоб перевчити учнів на офіційну російську мову. Дуже наполегливим у цьому плані був наставник церковно-парафіяльної Михайлівської школи отець Олексій Коваленко. Батькам дітей це дуже не подобалося, деякі навіть вчиняли скандали.
Але були й такі вчителі, які дуже віддано працювали, намагаючись виростити з учнів не лише освічених громадян, а й добрих господарів і сім’янинів. До них відносилися Герман Гайдак і Антон Мисливський. Останній був настільки доброю людиною, що роздав бідним майже все своє майно.
Робота вчителів у гімназіях
Вчителі, які працювали у черкаських гімназіях, походили здебільшого із шляхетних родин. Мали вищий статус від вчителів, які викладали у народних школах. Ставилися до них зверхньо, бо вважали себе елітою. Вчителювання у гімназіях, приватні уроки для дітей багатіїв приносили непоганий дохід. Також у гімназіях існував звичай дарувати вчителям подарунки на День народження. Але не всім, а тільки тим, кого поважали. Гімназисти якимось чином дізнавалися день сімейного свята улюбленого педагога, скидалися грошима і урочисто підносили йому квіти і торт. Вчителі і дирекція ставилися до цього не дуже схвально, але з радістю приймали символічні подарунки. Влаштовували такі собі «посиденьки» з чаюванням. Взагалі, симпатію від молоді вчителям отримати було нескладно. Потрібно було викладати цікаво, ставитися до гімназистів з повагою і не лякати відрахуванням. Ось такий секрет.
Культурний відпочинок черкаських вчителів
Черкаські вчителі жили не тільки роботою, а ще дуже полюбляли активний відпочинок. Розважалися вони здебільшого на канікулах і по вихідних. Дуже любили мандрувати пароплавом по Дніпру. Зазвичай це були поїздки до Києва і Катеринослава.
Водні прогулянки на пароплавах приносили неабияке задоволення, адже з борту відкривалися прекрасні краєвиди. Педагоги із захопленням милувалися неймовірними пейзажами схилів Дніпра. Також часто відвідували могилу Т. Г. Шевченка у Каневі. Викладачі реального училища дуже любили їздити на море в Одесу.
Деяким черкаським педагогам випало щастя відпочити закордоном. На початку 20 століття у Черкасах функціонувало «Товариство по допомозі вчителям». Створене воно було на кошти місцевих меценатів. Займалася ця установа спонсоруванням різних культурних заходів.
Тож у 1912 році цей заклад відрядив 9 вчителів на екскурсію до Італії. Як ми всі знаємо, українські жінки працьовиті, у всіх дуже багато домашніх справ, тому бажаючих їхати так далеко було небагато. Але екскурсія все ж таки відбулася. Вчительки відвідали всі великі міста Італії: Рим, Мілан, Пізу, Венецію. Побували навіть на богослужінні у папи римського, яке мало не «зірвали». А відбулося це так. Під час церковної служби черкаські викладачки відмовилися ставати на коліна, мотивуючи це тим, що вони, по-перше – українки, а по-друге – мають православну віру, тому ставати перед папою римським на коліна не будуть. Після усього сказаного жінки так злякалися, що поспіхом втекли із Ватикану і ще довго, після повернення у Черкаси, очікували дипломатичного скандалу. Все, до речі, обійшлося.
Улітку черкаські вчителі проводили вільний час здебільшого на природі. Активно відпочивали, так би мовити. Жінки з задоволенням грали в бадмінтон, збирали у лісі гриби і ягоди. Чоловіки займалися риболовлею, полюванням. Керівниця приватної жіночої гімназії А.Самойловська разом зі своїми вихованицями їздила на прогулянки по Дніпру, усвідомлюючи виняткове значення краєзнавчої роботи для виховання учениць. Також з задоволенням відвідували уманську «Софіївку», а ще – різноманітні жіночі монастирі і храми. Там вони могли спокійно помолитись і потрудитись.
Взимку черкаська інтелігенція любила збиратись у когось із колег, насамперед у тих, хто мав патіфон, скрипку чи піаніно. Відпочиваючи, пили чай з лимоном і булочками, слухали класичну музику, співали, обговорювали педагогічне життя. Вчителі гімназій обожнювали карти. Грали в «пульку» і преферанс. Також любили декларувати твори відомих поетів: Буніна, Купріна, Шевченка і інших відомих літераторів. Захоплювалися різними науковими журналами і статтями.
Як відзначався у Черкасах День учителя наприкінці 19 – початку 20 століття
День учителя – свято Віри, Надії, Любові і їх матері Софії вчителі відзначали дружно, з великим задоволенням усім колективом. З нагоди такої урочистої події, черкаські кондитери випікали спеціальне печиво. У святковій коробці на кожному печиві були викарбувані імена: «Віра», «Надя», «Люба», «Соня». Кожне печиво мало свій смак: з родзинкою, вишнею і карамеллю. Було одне солоне до пива – «Надя».
На свято до Дня учителя черкаські вчителі відвідували «Народний дім», де актори-аматори грали святкові спектаклі і п’єси, приурочені до цього торжества. Багато вчителів мали красивий голос, тому кожний такий захід закінчувався співами романсів.
Педагогічне товариство черкаських вчителів було справжнім братством, взірцем у мисленні і поведінці, вічним і незмінним джерелом, яке збагатило світ мудрістю, людяністю, милосердям, що дало наснагу прийдешнім поколінням, а саме знання, соціальний і духовний досвід.