Багатьом може здатися, що професія листоноші проста, але насправді – важка й під силу не кожному. Це не тільки швидка доставка кореспонденції, а ще й людина з якою можна поспілкуватися, вилити їй душу. Кожна жінка, яка працює у цій сфері має свою історію, пише cherkasy.one.
З оператора в листоноші
Історія Людмили Довжук у поштовій сфері розпочалася з 2003 року. Саме тоді начальниця поштового зв’язку запросила жінку працювати оператором. Людмилі сподобалося й вона швидко вивчила свої обов’язки. Але обставини склалися так, що в селі Шулиха начальниця відділення потрапила в лікарню і їй терміново потрібна була заміна. Людмилу відправили туди – за 25 кілометрів від Тального.
Працювати було дуже тяжко, добиратися доводилося різними транспортними засобами, то на мотоциклі, то на підводі, одним словом, хто на чому підвезе. Люди в селі виявилися привітними. Одного разу взимку замело дорогу й дістатися до Тального було нічим, одна пенсіонерка залишила Людмилу ночувати у себе.
Пропрацювавши три місяці в таких складних умовах, Людмила пішла в декрет. Потім кілька років змінювала роботу, хотіла спробувати себе в іншій професії, проте доля привела знову на пошту.
Особливості роботи на пошті
У 2020 році жінка почала працювати листоношею в Тальному. Робота розпочинається із рання. Прийшовши у відділення Людмила починає розбирати пошту, яку привозить машина. Далі сортує листи, дрібні посилки, а потім розкладає це все по адресах.
У своєму інтерв’ю viche.ck.ua жінка розповіла, що за всі роки роботи вона знає кожного жителя своєї дільниці. Окрім цього, має мобільний номер кожного, щоб за потреби перепитати чи повідомити про щось важливе. До кожного має індивідуальний підхід.
Робота листоноші ідеально підходить людям, які люблять спілкуватися. Найголовніше в ній – не обманювати, поважати пенсіонерів. Люди похилого віку дуже люблять говорити, розповідати про свої справи, отож потрібно до них ввічливо ставитися й приділяти хоча б хвилинку свого часу.
Доволі часто вони просять Людмилу купити їм у магазині якісь речі або ліки в аптеці, прийняти комунальні платежі. Людмила вважає, що коли до людей ставишся доброзичливо, тоді вони відповідають взаємністю.
Жінка вже не уявляє свого життя без пошти, людей, а раніше мріяла зовсім про інше – опанувати професію історика-археолога. Знайшла інститут, хотіла подавати документи, але на заваді стала хвороба тата, тому не було можливості здобути вищу освіту. Ще мала гарні здібності до шиття, тому думала опанувати цю професію. Навчалась жінка зовсім не там, де мріяла – в технікумі за спеціальністю «Експлуатація автомобільного транспорту». Попри те, що професія була не улюблена, Людмила навчалася на відмінно, отримувала стипендію.
Розповіла Людмила й про те, що її робота іноді небезпечна. Доволі часто під час доставки за нею біжать зграї бродячих собак. На роботі видають газові балончики, проте вони не стають у пригоді. Для Людмили її робота цікава й водночас важка, бо працювати потрібно не залежно від погоди, самопочуття.
Все найкраще для людей
У 2008 році Світлана Біленко прийшла працювати листоношею в село Мошурове. Виросла та навчалася жінка у сусідньому селі Паташ. Після закінчення школи не пішла здобувати вищу освіту, бо померла мама й не було фінансової підтримки для продовження навчання. З часом у Мошурові познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком та вийшла заміж.
Лише потім пішла навчатися в технікум, де здобула професію агронома. Проте життя склалося так, що почала працювати листоношею.
Жінці подобається її робота, попри певні складнощі, які трапляються, вона йде вперед і продовжує виконувати свої обов’язки. Світлана пішки не ходить, доставляє людям листи, посилки, пенсії на велосипеді. Три рази на тиждень, а якщо не встигає, то й у вихідний доводиться курсувати великим селом. За час роботи вона знає хто, де живе, яку газету виписує.
У своєму інтерв’ю viche.ck.ua жінка розповіла, що обходить за день пів села. Людей дуже багато, лише одних пенсіонерів понад 140 осіб. Світлана до кожного обирає індивідуальний підхід, постійно запитує чи мають якість проблеми, питання.
На все село працює 3 листоноші й завідувачка поштового відділення. Найбільше в Мошурові виписують газети, журнали, тому носити є що.
У роботі Світлану виручає її велосипед. Ним набагато швидше подолати велику територію.
Окрім роботи, Світлана обожнює випікати різні смаколики. Раніше вона робила солодощі на замовлення, а тепер тортами та десертами балує тільки рідних. Найбільше подобається випікати бісквітні торти. Цій майстерності її навчила мама. Нині на готування замовлень не вистачає часу.
Жінка полюбляє готувати наодинці, бо вважає це своєрідним творчим процесом. Виконувати свої професійні обов’язки вдається завдяки допомозі коханого чоловіка, який інколи після роботи допомагає розвозити пошту.
Історії цих дивовижних, сильних духом жінок підтверджують, що виконувати добре свою роботу можна лише за умови, що людині подобається та справа, якою вона займається. Не даремно говорять, що на роботу потрібно приходити як на свято, бо лише таким чином можна досягти успіху.