У 19 столітті відбувся період розквіту промисловості в Черкасах. Станом на 1900 рік у нашому місті вело діяльність 29 фабрик та заводів, де працювало понад 1920 робітників. Найбільшим підприємством, гордістю Черкас вважався рафінадний завод. Влітку, коли розпочинався сезон, тут працювало 800 осіб, пише cherkasy.one.
Про що свідчить статистика
На тютюновій фабриці Зарицького працювало понад 300 робітників.
Гарний дохід країні приносили цвяхо-болтові й лісопильні заводи, де трудилося понад 100 робітників.
Крім фабрик, заводів у Черкасах працювало кілька кузень, слюсарні майстерні, вітряки. Число ремісників на початку 20 століття зросло до 1500 осіб. Щодо умов праці, то вони були занадто тяжкими. Людям доводилося працювати по 13-16 годин на добу. Яскравий цьому приклад тютюнова фабрика Зарицького, де влітку робітникам доводилося працювати з 7:00 години ранку до 21:00 вечора, тобто по 14 годин.
Ще пекельніші умови праці доводилося терпіти робітникам лісопильних підприємств, там також робочий день тривав 15 годин. Підрядникам жилося найкраще, бо вони мали багато грошей й скуповували у місті землю, зводили на ній маєтки, відкривали власні промислові компанії.
Найгіршим зі всього було те, що на підприємствах широко використовували жіночу та дитячу працю за яку платили копійки. Таким чином, на цукровому заводі до 1900 року працювало близько 100 жінок, на тютюновому – 200. Тяжка праця, злидні призвели людей до безвиході, тому революційна пропаганда дуже швидко розгорілася.
Перші страйки
Першими, хто проводив агітації серед робітників були народники. У 1876 році неподалік Черкас поселився В. Дебогорій-Мокрієвич, який підбив колектив цукрового заводу до повстання.
Отож першими, хто вирішив боротися з нечесним роботодавцем, були працівники рафінадного заводу. У липні 1886 року близько 150 осіб припинили свою роботу. Головна вимога страйкарів полягала в тому, щоб роботодавець виплатив їм обіцяні щомісячні винагороди. Проте акція протесту була марною, бо нічого люди не домоглися. Довелося брати розрахунок й повертатися додому.
У 1887 році відбувся новий страйк. Сезонні робітники Климовецього повіту отримували дуже низьку плату – 6 карбованців. На заводі, де вони працювали були створені дуже погані умови праці. Людям увірвався терпець, дирекція підприємства злякалася, викликали поліцію. Учасників притягнули до кримінальної відповідальності, а призвідців ув’язнили.
На початку 20 століття розгорівся ще один страйковий рух. У листопаді 1901 року не вийшов працювати колектив рафінадного заводу. Люди вимагали від керівництва переглянути робочий час й зменшити його з 14 до 8 годин. Крім цього, люди просили збільшити зарплати, поліпшити умови праці.
Знову ж та сама історія: прибула поліція, почалася розправа. Таким чином під час цього страйку 30 найактивніших учасників заарештували, 100 осіб звільнили.
Робітничі революції
З особливо великою силою революційний рух у нашому місті розгорнувся в 1905 році. Виступи робітників почали набирати політичний характер. Весною 1905 року всі підприємства зупинили виробництво товарів, вулиці міста заповнили демонстранти, проте тривало дійство кілька годин, прибула поліція й заарештувала кількох чоловіків, інші встигли втекти.
Революційна боротьба призвела до зміцнення союзу робітничого класу й селян. Міські робітники активно підтримували селян, разом вони виступали проти самодержавства й капіталістичного гніту.
Аналізуючи все вищезазначене можна зробити висновок, що в 19-20 століттях були дуже тяжкі часи для черкаських робітників. Люди тяжко працювали за безцінь.