З плином часу багато колись популярних і престижних професій безповоротно йдуть у минуле. Як працювали люди деяких з цих професій можна побачити лише на світлинах або картинах, в ретро-фільмах, або прочитати у книжках, бо прогрес зупинити не можна. Хтось дивиться на це з оптимізмом, в очікуванні появи технологій майбутнього, а хтось сумує по старих добрих часах, коли і трава була зеленіша, і молода матуся працювала, скажемо… друкаркою на печатній машинці. І мешканці Черкащини не є винятком. Тож пропонуємо вам згадати кілька поширених в минулому професій, які назавжди покинули списки вакансій. Більше на cherkasy.one.
Грабарі
Почнемо з найстаріших. Колись грабарі – землекопи – були незамінними працівниками на будівельних майданчиках. Головним робочим інструментом грабарів була лопата, яку так і називали – грабарка. Їх труд використовувався для вирівнювання місця під забудову, риття котлованів, траншей і т.п.. Крім лопати грабарі, для полегшення своєї нелегкої праці використовували волокушу, плуг, та транспорт в одну кінську силу, на якому вивозили ґрунт. У кого не було коня, возили землю тачкою. По суті, грабарі замінювали сучасну будівельну техніку – грейдери, бульдозери, екскаватори та вантажівки. Тож уявіть, яким важким був цей труд. Цією роботою зазвичай займалися вихідці із села, які переїжджали до великих міст у пошуках кращої долі. У міжсезоння до них приєднувалися і селяни, які мали власних або орендованих коней. Як правило грабарі об’єднувались в артілі й шукали роботу на будівництві. З часом артілі ліквідували, на їх місце прийшли бригади, а з появою в достатньої кількості будівельної техніки ця професія зникла, залишивши про себе пам’ять у прізвищах, назвах селищ або районів і робочої лопати грабарки. Тому милуючись старовинними будинками Черкащини, які були зведені до 30–40 років минулого сторіччя, згадайте і про цих скромних трудівників, без яких не було б цих будинків.
Кучера, візники та ямщики
Представники цієї професії займалися дуже важливою справою – перевозили пасажирів, вантажі, і були за водіїв у чиновників та інших представників влади. В Черкасах послуги с пасажирських перевезень з’явилися ще на кінці XVIII сторіччя. Першими пасажирами екіпажів на два, або чотири місця, були заможні містяни. Простий народ пересувався містом пішки, або, в кращому разі на візках, запряжених волами.
Щоб отримати право займатися перевезенням, візники проходили огляд свого транспортного засобу під наглядом міської управи. Особливу увагу приділяли стану візка та охайному і привабливому зовнішньому виду і візника, і його коня.
На відміну від кучерів та візників, які працювали на господаря, або на самого себе, ямщики знаходились на державній службі. Традиційно вони жили в ямських слободах і отримували гроші з державної казни. Ямщики займалися доставкою пошти та міжміським сполученням, перевозили державні вантажі та відігравали важливу роль в економічному житті країни. Занепад цих професій стався з розвитком автомобільного та залізничного транспорту.
Дротарі
Нині мало хто знає про цю професію. Але й досі на Черкащині, люди старшого віку пам’ятають цих майстрів, які аж до 50-х років минулого сторіччя мандрували по селах. В ті важкі часи господині переважно користувалися керамічним посудом, який часто розбивався, або тріскався у печі. Але зіпсовані глечики та макітри хазяйки викидати не поспішали, адже на нові горщики гроші були не завжди. І ось тут на допомогу приходили дротарі. Вони скріпляли та зміцнювали пошкоджений посуд, обплітаючи його сіткою з металевого дроту. Окрім цього, дротарі займалися виготовленням і ремонтомом невеличких господарських дрібниць – черпаків, мишоловок, кліток для птахів, сит тощо. Зазвичай постійно мандруючи дротарі були людьми веселого та балакучого складу, які під час роботи розважав господарів цікавими історіями та дотепними жартами. А ввечері до хати, де ночував майстер приходили сусіди та односельці, щоб послухати останні новини та плітки навколишніх містечок та сіл, де нещодавно побував майстер-мандрівник. Зараз на згадку про умільців-дротарів зберігся майстерно обплетений дротом посуд, який можна побачити навіть у деяких музеях.
Телефоністка
Пішла в минуле і професія телефоніста, яка ще не так давно була однією з самих важливих. В більшості випадків цю посаду займали жінки, які за допомогою дошки комутатора з’єднували абонентів. Ця робота вимагала неабиякої уважності та зосередженості – телефоністка приймала вхідний сигнал, вислуховувала запит абонента, знаходила серед кількох сотень потрібне гніздо на комутаторі, вставляла в нього провід зі штекером, перевіряла можливість здійснити дзвінок, та з’єднувала інший штекер з потрібним гніздом. На все про все можна було витратити не більше 8–10 секунд. В іншому випадку з’єднання могло зірватися. Комутатор працював цілодобово, а телефоністки трудилися позмінно.
Але поява автоматичних телефонних станцій спочатку скоротила попит на представників цієї спеціальності, а потім і зовсім знищила професію, і не тільки в Черкасах.
Писар та друкарка
Свого часу друкарські машинки поставили хрест на професії писаря. Але згодом прийшов і їхній час дати дорогу більш сучасним засобам. Колись писарі відігравали найважливішу роль в житті суспільства, починаючи з вавилонських глиняних табличок та давньоєгипетських папірусів, за все, що нам відомо про минулі тисячоріччя, ми повинні бути вдячними і писарям. З появою друкарства, значення професії писаря зменшилося, але протягом сторіч писарі все ще були дуже популярними – складання церковних, особистих і державних документів, листування, переписування книжок… Все це потребувало послуг професійних писарів, які мали знати правила правопису, бути обізнаним в каліграфії. Донині в черкаських архівах можна знайти документи старанно переписані від руки.
Але з часом, друкарські машинки відправили писарів у відставку. А потім і тисячі жінок, які роками енергійно стукали по клавішах своїх машинок, були змушені шукати себе іншу роботу.