У червні 1941 року німецькі війська почали бомбардування Черкащини. Наступ ворожих військ і окупація зупинила звичне життя регіону. Соціальну інфраструктуру окупанти використовували під власні потреби або ж рівняли із землею. Так, наприклад, сучасна гімназія №9 у Черкасах використовувалась ворогом як стайня для коней, а перша приватна жіноча гімназія була зруйнована. Про історію освіти в декількох закладах Черкас читайте далі на cherkasy.one.
Освіта в Черкасах до Другої світової війни
До подій, що розгорталися під час Другої світової, на Черкащині активно розбудовували систему освітніх закладів. Деякі з них мають історію у понад два століття, архітектура будівель збереглася донині. Змінилася лише спеціалізація. Ось кілька прикладів цьому.
Однією з найперших гімназій у місті є чоловіча, зведена у 1880 році. Прославили її видатні науковці та митці, що навчалися тут. У 1920-х роках будівлю закладу розбудували, додавши третій поверх та з’єднавши два корпуси. Змінили й специфіку роботи, створивши тут середню школу та навчали сім років.
Жіноча приватна гімназія, на противагу чоловічій, навчала дівчат до початку Другої світової війни. Збудований у 1912 році, навчальний заклад міг прийняти до 400 учениць. Тут навчали майбутніх педагогів для учнів початкової школи. Окрім того, викладали й кулінарію, догляд за дітьми, музичне мистецтво.
До війни у Черкасах були церковно-приходські школи. Цікавою з точки зору цього є історія сучасної загальноосвітньої школи №5. Заснували її у 1865 році, у 1919-му із церковно-приходської перекваліфікували в трудову, де навчали сім років. Із 1933 року почали учні тут здобували освіту вже протягом десяти років. Із цього часу заклад мав репутацію одного з кращих, тут здобували освіту близько 630 учнів (це на сто дітей більше в порівнянні із сьогоденням).
Частина населення, що перебралася із сіл у місто, не мала ніякої освіти. Для таких при звичайних школах відкривали вечірні. Прикладом цьому є це черкаська гімназія №9. Відносно попередніх закладів вона досить молода, почала функціонувати у 1937 році. До 1940-го тут працювала вечірня школа для охочих здобути середню освіту.
Окупація Черкас: освіта на згарищі
Період протистояння окупаційним військам соціальна інфраструктура міста «перекваліфіковувалася». Освіта відійшла на задній план, а навчальні заклади використовувалися, зокрема, як госпіталі. Наприклад, колишня чоловіча гімназія, а на той момент – середня семирічна школа, стала опорним пунктом, де надавали допомогу пораненим військовим. Німецькі війська таки змогли прорватися й облаштуватися в обласному центрі. Найкращі будівлі ворог використовував для власних потреб. Серед таких примітили одну з гімназій (нинішня №9) та облаштували у ній стайню для коней.
За місяць після окупації ворог спробував відновити звичне життя в Черкасах. Запрацювали заклади культури та освіти. Школи працювали у штатному режимі, але серед учнів були діти лише до 11 років. Заклади, які не могли набрати достатню кількість здобувачів освіти, закривали. Інститут народної освіти, започаткований у 1921 році, пропрацював недовго. Під час окупації у 1940-41 рр. тут діяли 9 кафедр, де працювало близько сотні викладачів. Щоправда, його студентів відправляли в Німеччину, тож за два роки роботи закладом гуляв вітер, а навчання зупинилося.
Складно було налагодити систему освіти ще й тому, що в боях за Черкаси було знищено чимало закладів освіти. Зокрема, Перша жіноча гімназія, яка на той момент перекваліфікувалась у трудову школу, згоріла під час артилерійського обстрілу. У боях за місто було пошкоджено й будівлю технікуму механізації (сьогодні це Черкаський політехнічний коледж, заснований у 1922 році). Пізніше будівлю відновили.
Освітній процес після деокупації Черкас
Восени 1943 року радянські війська відтіснили ворога, Черкаси деокупували, проте місто було зруйноване унаслідок бойових дій. Поки тривали бої за решту території України, в місті взялися відновлювати інфраструктуру. Найбільше уваги влада приділила школам та закладам профільної освіти.
Зокрема, згаданий вище технікум механізації відремонтували, приймати студентів тут почали вже після 1944-го. Завдяки тому, що обладнання закладу вчасно евакуювали, відновили навчальний процес одразу ж після де окупації у вцілілих приміщеннях. Готували тут спеціалістів з механізації та електрифікації сільського господарства. В часи індустріалізації тут запровадили й заочну освіту та відкрили ще одну спеціальність з вивчення гідротехнічної меліорації земель.
Весною 1944 року, коли до перемоги лишалося небагато, Черкаський інститут народної освіти також запрацював. Через 15 років після перемоги тут діяли чотири факультети, де вищу освіту здобували понад 2 600 студентів. Ще один заклад, де готували вузькопрофільних спеціалістів та пережили окупаційний режим, є колишня жіноча гімназія Ім. Б.Грінченка в Умані. З 1933 року тут навчали майбутніх бухгалтерів. Під час війни освітній процес зупинився, а вже з 1949-го року тут не лише почали приймати студентів, а й відкрили ще один напрям підготовки – товарознавство. Вже у 66-му році заклад відкрився у Черкасах. Тепер це економіко-правовий коледж.
З руїн підіймали й черкаські школи. Наприклад, вщент знищену жіночу гімназію Самойловської відбудували та відкрили лише у 1957 році. Сьогодні це спеціалізована школа №17. Загалом, три роки по війні знадобилось, щоб відновити цю гілку інфраструктури.
Окрім зруйнованих будівель катастрофічною була ситуація з кадрами. В місті, як і в усій Україні, не вистачало вчителів. До вже діючого інституту народної освіти, де готували педагогів, створювалися спеціальні педагогічні класи. Це допомогло зменшити брак спеціалістів. Боролася радянська влада й з неосвіченістю. «Семирічку» зробили обов’язковою для усіх, а плату за навчання скасували. Одразу після деокупації Черкас та активної відбудови для працюючої молоді відкривали вечірні школи. Починаючи з 1960-х років кількість закладів середньої освіти почала збільшуватися.
Українська мова в освітньому процесі
Єдине, що знищити не вдалося, це українську мову. Так, за період до початку Другої світової та задовго після неї більша частина населення міста спілкувалася солов’їною (1926 рік – 56,8%, 1989 рік – 70,2%). Проте якість мови спадала із кожним роком правління радянського союзу. Вже у 1943 році був схвалений новий український правопис, наближений до російського. Через три роки за ним вчитимуться у черкаських школах.
Обов’язковою до вивчення у школах ставала російська мова. Така тенденція запустила процес «лагідної деукраїнізації». Далі російська мова перекочувала в українську культуру, а прихильники українського зазнавали переслідувань. Але це вже інша, набагато жорсткіша історія.
