Штучний інтелект, сучасні комп’ютерні програми, масове виробництво – все це полегшує буденне життя українців, проте справжнього, «живого» мистецтва не замінить. Доступність технологій змусила людей повернутися до того, чим займалися наші пращури. Різьбярство, гончарство та вишивка вже не ховається від нас за виставковим склом, а стала частиною дозвілля черкащан. Так, у Черкасах популярності набули майстер-класи місцевих митців. А в галереях та музеях постійно проводяться експозиції. Повернулися глядачі й до театру, щоб насолодитися грою місцевих акторів. Хто ці провідники у творчий світ та чи вдається їм вберегти власні твори від «піратів»? Більше на cherkasy.one.
Сергій Бобров: актор і музикант
Серед творчих мешканців Черкас вирізняється актор обласного театру ім. Т.Г. Шевченка та музикант Сергій Бобров. Побачити виставу з його участю – обов’язкове завдання для тих, хто не розуміє, що може бути цікавого в театрі. Здається, ця людина зможе відтворити атмосферу історії і в голих стінах.
Сам актор родом із Сумщини, народився у 1973 році. Навчатися вирішив на актора випадково. Одного разу він побився об заклад із подругою, що стане відомим, як актори радянських фільмів. Для навчання обрав Дніпропетровське державне училище. Навчання довелося перервати службою в армії. Коли ж пройшов її, здобув освіту актора театру драми.
До Черкас переїхав одразу, як отримав диплом. Сергія Боброва взяли до складу трупи Черкаського обласного драматичного театру. За весь час роботи тут зіграв пів сотні ролей та отримав звання заслуженого артиста України. Однією з найулюбленіших ролей є образ Свирида Голохвастова із постанови «За двома зайцями», Михайла Старицького.
«Мені вже навіть натякають, що може, треба тебе замінити, бо вже вік. А там треба молодших героїв. Але я так тримаюся за цю виставу, тому що дійсно розчиняюся в ній. Я дозволяю собі імпровізувати в ній, з нашою партнеркою ми постійно щось вигадуємо. Навіть оркестр, який внизу сидить, постійно виглядає, дивляться, що ми цього разу вигадаємо», – розповідає актор.
Роботу в театрі митець поєднує з музикою. Пише тексти, створює музику до них. Має власний проєкт під назвою «Нитки», де звучать старі й нові пісні Сергія, в яких інтимна лірика поєднується із жорсткою реальністю. Окреме місце у творчості артиста посідають пісні, присвячені українським військовим. Все, що вдається записати в професійній студії, автор викладає на стрімінгові платформи та публікує в соцмережах.
«Людям потрібно розвантажуватися. Якщо постійно знаходитися в напрузі, це призведе до поганих наслідків. Якщо люди збираються і приходять, скажімо, в театр чи на (благодійний) концерт, вони роблять добру справу, віддаючи кошти на благодійну справу, на користь ЗСУ. Зустрічаються з друзями, знайомляться з кимось, отримують естетичне задоволення», – каже Сергій Бобров.
Наталя Крамна-Таран: «хрещена мати» черкаської вишиванки
Черкаська майстриня Наталя Крамна-Таран стала знаменита завдяки дослідженням стародавніх технік вишивки одягу та речей побуту. Їй вдалося відродити понад двісті забутих стилів роботи, які використовувались в Україні. Зберігає речі, які вишила власноруч за черкаськими техніками, щоб демонструвати їх на майстер-класах.
Пані Наталя з дитинства полюбила вишивку, майстриня в четвертому поколінні. 16 років тому стала членкинею Спілки народних майстрів, стільки ж популяризує вишивку серед колег, знайомих та пересічних черкасців, що приходять на її майстер-класи.
«Всі вишивають хрестиком і бісером, а ніхто не знає, що колись в Україні існувало більше двохсот технік вишивки. Черкаський регіон ділиться на три частини за стилістикою вишивки. Якщо брати частину області, ближче до Вінниці, там найпопулярнішою була низинка. На лівобережжі Черкащини – вирізування, мережки, «солов’їні вічка», ретязі», – розповідає Наталя Крамна-Таран.
Окрім цього, пані Наталя розшифровує орнаменти, якими прикрашали текстиль. Наприклад, візерунок у вигляді кількох ліній зиг-загів, йшли одна за одною, символізував Дніпро, на якому стоїть місто. Також майстриня зауважує, давні вишиванки, які збереглися донині, не вирізняються різнобарв’ям ниток. Кольорові сучасні вишиті сорочки та сукні – результат набутих технологій, а не відтворення давніх технік.
Майстриня відтворює техніки вишивки не лише на тканому полотні, а й на папері. В одній з галерей Черкас зберігається кілька її робіт та приклади вишиваного одягу декількома техніками, популярними, зокрема, на Черкащині.
Данило Нарбут: легенда художніх Черкас
Той, чиє ім’я носить художня школа Черкас насправді родом з Петрограда, російської імперії. Пережив він багато чого, включаючи переїзди з міста в місто, роботу в театрі під пильним оком більшовизму, репресії та ув’язнення.
Данило Георгійович Нарбут народився у 1916 році в родині художника. Батька майбутнього живописця скоро не стало, опікуватися хлопчиком стали також художники – Антон Середа та Федір Кричевський. Згодом сім’я переїхала до Києва, у позаурочний час Данило займався у приватній художній школі. Серед цього обрав для себе шлях театрального художника.
За проукраїнський підхід до оформлення декорацій, що не збігався із поглядами радянської влади, зазнав репресій. Після двох років заслання Данило Нарбут у свої 20 років повернувся до роботи. Працював в російських театрах. Завдяки тому, що художник добровільно пішов воювати на радянсько-фінську війну, зміг повернутися в Україну.
Черкаси митець прославив у, ставши художником у Черкаському обласному драматичному театрі в 1969 році. Оформив кілька вистав, серед яких знамениті «Сорочинський ярмарок» та «Ніч під Івана Купала». Особисто стежив за процесом створення костюмів за його ескізами. Одночасно із цією роботою писав картини на історичну тематику, працював над портретами та серіями полотен про життя Черкас. У місті на Дніпрі художник прожив 33 роки. Одну з картин – «Всі святі України», лишив по собі незавершеною. Не стало митця у 1998 році.
У Черкаському обласному музеї на честь видатного живописця відкрили меморіальний музей. Тут зберігаються особисті речі та десятки полотен авторства Данила Нарбута, основний мотив – побут та традиції українців. Його техніку важко сплутати, його картини зігрівають.
Традиційно на різдвяні свята в музеї виставляють серію його етнічних робіт, серед яких – «Щедрий вечір» 1985 року. Дитячу художню школу по Хрещатику назвали його іменем, а на фасаді будівлі розмістили іменну табличку.
Інтелектуальна власність черкаських митців
Зберегти своє, авторське наші творчі черкасці можуть не завжди. Так, у випадку з акторською діяльністю Сергія Боброва неможливо «запатентувати» прийоми, які використовує актор. Сам артист запевняє, буде не проти, якщо коли з інших театрів користуватимуться його досвідом. У випадку з авторськими піснями, за копіювання їх без дозволу автора доведеться відповідати за законом. Тому всі свої музичні твори Сергій публікує під власним іменем.
Те ж стосується картин Данила Нарбута, кожна з яких має ще й підпис автора. Тут можна підгледіти техніку, поєднання кольорів, сюжет, але не для створення підробки, а для комбінації з іншими стилями живопису.
Все це відноситься до аудіовізуального продукту, на яке розповсюджується закон про авторське право. Згідно з ним, відтворювати частину твору можна, посилаючись на його автора. Інша справа – спадщина поколінь, тобто суспільне надбання, до якого, до речі, відносять твори мистецтва, на які термін дії авторських прав закінчився.
Так, виокремити того, хто винайшов ту чи іншу техніку вишивки, майже неможливо. Нюанси цієї справи передавалися із покоління в покоління, як у випадку з черкаською майстринею Наталією Крамною-Таран. Використовувати такі техніки може кожен, не порушуючи закону. Іноді вдається дізнатися частину регіону, де була поширена техніка та що вона означає. Це дозволяє митцям створювати довідники, писати наукові праці та статті. Все це, згідно з законом, можна цитувати з дозволу автора, посилаючись на його ім’я та вказуючи назву видання.
