У 1284 році було засновано місто Черкаси. З того моменту в місті почала формуватися економіка. Якщо спочатку вона була нестабільна, то в 19 столітті почався її активний розвиток, пише cherkasy.one.
Усе починалося з тютюну
Черкаська тютюнова історія бере свій початок з 1844 року. Саме в цей період у місті відкрили першу махоркову мануфактуру. До кінця 19 століття фабрик було вже 4: Летичевського, Таборовського, Поволоцького, Зарицького.
Фабрика Зарицького вважалася найкращою у місті й користувалася небувалою популярністю серед черкаської знаті. Після відкриття, в цехи підприємства було встановлене сучасне на той час обладнання, завдяки якому цигарки виробляли механізованим методом.
Станом на 1878 рік на фабриці працювало близько 100 осіб, пізніше – 500 осіб. Попри складні умови праці, персонал отримував мізерну зарплату, у зв’язку з цим часто влаштовували страйки.
Всі фабрики розташовувалися ближче до вулиці Ільїна в районі, де колись був “Фотоприлад”, повідомляється на novadoba.com.ua.
Цукрова промисловість у Смілій та Сидорівці
Перший цукровий завод в Україні звели в селі Трощина на Канівщині у 1824 році, а перший цукрово-рафінадний у 1843 році в Ташлику. Цукровий бізнес дуже добре розвивався, станом на 1847 рік у Черкаській області діяло 39 цукроварень.
У цій сфері промисловості лідерами була компанія “Цукор братів Яхненків і Семиренків”. Ця фірма експортувала свій дуже дорогий продукт до Москви, Нижнього Новгорода та інших великих міст.
У 1854 році в Черкасах почав працювати великий рафзавод, де налічувалося близько 3000 людей. Другим за кількістю таких був Лебединський на Шполянщині, там працювало трохи менше ніж 3 тисячі людей.
Популярністю на Черкащині користувався завод графа Олексія Бобринського. У 1820 році Олексій жив у Тулі, цукор у Росії був дуже дорогим, його завозили з Латинської Америки. За кілограм платили 4 рублі, а за такі гроші в той період можна було купити лоша. Не змирившись з такими цінами, граф відкрив завод із перероблення буряків. Оснастив його якісним обладнанням, але під Тулою буряк не дозрів, завадили морози.
Переїхав Бобрицький до Сміли, де були володіння його дружини Софії Самойлової. Створив тут свої заводи й бізнес пішов.
З 1845 року кілька заводів Бобринського почали експортувати на ринок 240-275 тис. пудів цукру. Всі його підприємства, розташовані практично в кожному місті Черкаської області, були обладнані паровими машинами.
За 10 років підприємства Бобринського видали 2,2 мільйона пудів цукру, що спричинило обвал цін у всій імперії.
Був у Черкасах ще один “цукровий магнат” — Василь Симиренко. Чоловік придбав цукровий завод у Сидорівці на Корсунщині та через деякий час налагодив там випуск солодощів — мармеладу і пастили.
Граніти та самоцвіти
У 19 столітті Черкащина славилася покладами граніту, який розробляли майже в кожному прибережному районі краю. Серед мінералів були унікальні, приміром, ріпакові — різновид граніту сірого кольору з жовтими та рожевими вкрапленнями, що його видобували в Набутові.
У Тальному і Лисянці були мігматити. Велику славу здобув городищенський лабрадорит — цінний декоративний мінерал, який заслужено називали “гранітне золото”.
Цей мінерал застосовували для виготовлення меморіалів. Найімовірніше, його використання було б у рази більшим, якби існували спеціальні технології та розгалужена мережа залізниць.
Коли в Києві закінчували будівництво Володимирського собору і почали працювати над проєктом його внутрішнього оздоблення, виникла думка застосувати для цього черкаський лабрадорит. Утім, з’ясувалося, що використовувати цей мінерал нерозумно, оскільки доведеться витрачати величезні гроші. З приходом радянської влади видобуток цього мінералу припинився.
З усього вищевикладеного можна зробити висновок, що в 19 столітті економіка Черкас тільки набирала обертів, підприємці починали знайомитися з новими для себе сферами. Вони засновували компанії, заводи, а їхні спадкоємці продовжували, тим самим підтримуючи економіку не тільки міста, а й країни на плаву.