Яким був бізнес на Черкащині у 19 сторіччі

Черкащина славиться видатними промисловцями минулого. На території нашого краю колись функціонували одні з найбільших українських підприємств 19 сторіччя. Особливої уваги заслуговує цукроваріння. Також активно розвивалося виготовлення цегли. А у самих Черкасах проживало багато купців. Більше на cherkasy.one.

Цукрова промисловість

Родючість українських ґрунтів дозволяє активно розвиватися аграрному бізнесу. У 19 сторіччі найпопулярнішим видом подібного бізнесу був цукровий. На Черкащині у ті роки було кілька цукрових магнатів, які були відомі на всю Україну. Найбільш активно просунулися у цьому напрямку родини: Терещенків, Симиренків та Яхненків.

Родина Терещенків

Сім’я Терещенків подала приклад успішного підприємництва. Вони були нащадками старовинного козацького роду з міста Глухів. Особливістю їх бізнесу були комфортні умови роботи для працівників. Також родина відома своїм меценатством.

Започаткував бізнес з цукроваріння Артем Терещенко (1794 – 1873 рр). Достаток прийшов до нього під час Кримської війни. У ті роки він постачав хліб та ліс для кораблів московському війську. Пізніше підприємець зацікавився іншими видами промисловості, одним із яких було саме цукроваріння. Їхні цукрові заводи були розкидані по всій Україні. В Черкасах же вони винаймали завод в оренду.

Родина також відома тим, що вони закуповували землі в Україні й на території московщини та були одними з найзаможніших підприємців нашої країни та одними з найбільших землевласників Московської імперії на початку 20 ст. Великий вклад діти та онуки Артема Терещенка зробили в культуру України, створюючи унікальні колекції українського мистецтва, які стали прикрасою музеїв з часом.

Родини Симиренків і Яхненків

Ці сім’ї зіграли велику роль у розвитку цукроваріння. Окремо їх розділяти не варто, оскільки ці родини були споріднені. Федір Симиренко був одружений з Анастасією Яхненко, тож виготовлення цукру було їхнім сумісним родинним бізнесом.

Першою їхньою справою було виготовлення борошна та продаж зерна. Для цього брати Яхненки та Федір Симиренко орендували 2 млини на Черкащині. Це дозволило їм заробити достатньо коштів, стати досить відомими купцями та займатися благодійною діяльністю.

У 1843 Платон Симиренко – син Федора запропонував побудувати у селі Ташлик цукрово-рафінадний завод. На виробництві виготовляли цукор-пісок та рафінад, який у ті часи був надзвичайно популярним серед споживачів.

Цукровий бізнес був настільки успішним, що вже через 5 років підприємці відкрили ще один завод у Городищі. Також було побудовано два цукрових виробництва у селі Руська Поляна та селі Олександрівка на Черкащині. Платон Симиренко у 1846 році відкрив завод у Млієві з машинобудування, на якому виготовляли обладнання для оснащення заводів з виробництва цукру. Це також дозволило українським селам користуватися цими машинами і не закуповувати їх з-за кордону. Також на ньому виготовляли річкові пароплави.

Платон Федорович став саме тією людиною, яка переформатувала процес варіння цукру в на території не лише України, а і царської росії. Саме завдяки йому вперше для процесу цукроваріння почали використовувати парові двигуни. Завод у Млієві виготовляв цукру у два рази більше ніж у Києві.

Василь Федорович Симиренко – брат Платона, також активно займався цукроварінням. Він разом з дружиною придбав Сидорівську цукроварню, яка у той час була у занедбаному стані. Також він викупив найкращі землі на території села Сидорівки, що на Звенигородщині та побудував там великий маєток. Пізніше – вже у 20 сторіччі у ньому була облаштована школа. Маєток поміщик оформив на дружину Софію Альбранд.

Сам він приділяв велику кількість часу справам на цукроварні, відновлюючи її. Василь Федорович самостійно розробляв усі креслення та працював на рівні робітників. Він зміг перетворити занедбаний цукровий завод на високорозвинуте підприємство. Велику роль у цьому зіграли знання, працелюбство та організаторські властивості власника.

Поряд із заводом було створено пастильну, на якій варили мармелад та пастилу, яка випускалась під маркою “Українська” та користувалася популярністю навіть за кордоном. Родині належав дуже великий фруктовий сад. Пастильною завідувала дружина господаря.

Симиренки відомі також тим, що вони розводили нові сорти яблук. У їхньому саду росли найрідкіші сорти фруктових дерев: слив, персиків, груш, айви та яблук. Підприємці вирощували навіть лимони. Навколишні ставки, які також належали Симиренкам, були повні риби: коропи, товстолобик, лящі і карасі – це все приносило додатковий дохід.

Василь Симиренко працював разом з іншими працівниками, але він мав великий хист як вчений-практик. На виробництві була облаштована хімічна лабораторія. Саме у ній підприємець винайшов нові методи цукроваріння та створив випарювальний апарат, який зменшив використання палива на виробництві.

Також при цукроварні працювала лікарня для робітників та бібліотека. У ній зберігалася велика кількість книг. Серед них знаходилися листи Тараса Григорович Шевченка, які зберігалися у спеціальній теці.

Цегельне виробництво

Черкаські цегельні підприємства 19 сторіччя нічим не відрізнялись від інших українських виробництв того часу у повітових містечках. Черкаський історик Борис Юхно розповів у своїй статті для “Нової Доби”, яким саме був цей бізнес у ті роки.

Для того, щоб виготовляти цеглу високої якості у промислових кількостях необхідно було облаштувати підприємство усім необхідним: копальна глина, печі, форми, транспорт та вода. У Черкасах цього всього було достатньо, тому бізнес з виробництва цегли активно процвітав.

Неподалік від міста були кар’єри, у яких добували глину. Воду більшість підприємств брали з Дніпра. Найближчий кар’єр до міста знаходився в кінці вулиці Сінна. У 1845 році в місті працювало дві цегельні. У кінці 19 ст. їх вже налічувалося дев’ять.

Саме у цей період будинки стали будувати з цегли, замість глиняних та дерев’яних хат. До жовтневої революції місто майже повністю було побудоване з цегли місцевого виробництва. Багато будівель тих часів залишились у нашому місті, як пам’ятка про тогочасну архітектуру.

Найстаріші цегельні були розміщені у районі сучасної Митниці, оскільки близькість до води відігравала значну роль у цій справі. Цегельні являли собою невеликі виробництва, які виготовляли величезну кількість продукції.

Фабрика Зарицького з виробництва тютюну

У 1878 році Арон Зарицький – купець першої гільдії побудував у місті Черкаси тютюнову фабрику. Виробництво було сфокусовано у двох напрямках: виготовлення турецького тютюну та махорки. На заводі працювало 122 робітники, які виготовляли тютюн, махорку трьох видів (пресовану, нюхальну та курильну), цигарки. Товар фабрики був розповсюджений на усій території російської імперії.

Тютюн, який використовували для виробництва продукції вирощували в Україні, Кавказі та Криму. Прибуток фабрики на 1884 рік складав 258 000 руб. щорічно.

Розвиток інших промисловостей у Черкасах

У 1870 році активного розвитку набула деревообробна промисловість. Найбільшим з них був завод Чорнобильського. В місті працювала велика кількість торговельних контор та магазинів. Були облаштовані різноманітні склади. Саме черкаські торговці та підприємці відкрили Громадський банк у 1864 році.

More from author

Що потрібно знати перед покупкою патчів для нарощування вій

Густі, довгі та красиві вії – це бажання кожної дівчини, але якщо у вас таких немає, то найкращим рішенням буде наростити вії. Для цієї...

Особливості та правила вибору генераторів для електрики

Щоб залишатися зі світлом навіть у період блекаутів, варто придбати генератор. Професійний прилад перетворює пальне на електрику і може живити від декількох пристроїв на...

Секрети догляду за постільною білизною: прості та ефективні поради

Навіть найякісніша постільна білизна буде виглядати гірше, якщо її неправильно доглядати. Це стосується прання та зберігання. Щоб довгоочікуваний комплект радував щоразу, коли ви засинаєте...
.,.,.,.,.