Сигнали тривоги, довгі години у сховищах, перервані уроки, вимкнення світла та перебої зі зв’язком під час навчання онлайн – такими, на жаль, стали тепер звичайні дні школярів Черкащини.
Щоб дізнатися, як можна розв’язувати ці проблеми у навчальному закладі сільської глибинки, завітаємо до Стецівського ліцею Чигиринської територіальної громади. Тут навчаються діти з чотирьох населених пунктів. Більш ніж половина учнів приїздить на шкільному автобусі. Діє різновікова дошкільна група.
Вже місяць заклад повністю працює за очною формою навчання. І загрозам з боку ворожої армії не вдається зірвати уроки. Сигнал тривоги зупиняє навчальний процес не більше, як на 3-5 хвилин. Саме стільки часу потрібно дітям, аби переміститися з класів і зайняти місця у сховищі. Більше на cherkasy.one.
Облаштовувати бомбосховище почали… задовго до війни
Своє укриття працівники ліцею не без гордості називають одним із найкращих у територіальній громаді. Адже про стан підвалу почали турбуватися ще п’ять років тому. Вирівняли і застелили лінолеумом підлогу, змонтували підвісну стелю з гарним освітленням.
Готувалися, звичайно, не до війни. Школа довгий час не мала актової зали. Вихід знайшли в облаштуванні підвального приміщення. До початку навчального року також довелося провести чималу роботу: за бюджетні кошти зробили додаткові виходи, систему вентиляції, санвузол з холодною та гарячою водою. Аби забезпечити підвал меблями своїми силами ремонтували старі й уже списані. Допомогла й громада – частину посадкових місць позичили у місцевому будинку культури.
Окрему кімнату має група дошкільнят. Ще одна відведена для фізичних вправ та рухової активності. Там встановили тенісний стіл.
На випадок відключення електроенергії мають генератор, придбаний ще сім років тому. Село часом страждало від перебоїв зі світлом, пов’язаних з погодними умовами. Поки чигиринські енергетики лагодили лінію, у школі користувалися генератором. Тому й тепер навіть повний блекаут не став би на заваді навчанню.
Діти хочуть ходити до школи
Онлайн навчання, яким би гарним воно не було, ніколи не замінить прямого спілкування. З вересня почали працювати за змішаною формою: більшість учнів у школі, декілька класів – на зв’язку з учителями зі свого дому. Чергувалися через тиждень. На жаль, не вісі діти мали змогу постійно бути присутніми на уроках. Є сім’ї, де один телефон на чотирьох. В окремих куточках села не якісний мобільний зв’язок, а кабельний інтернет спромоглася під’єднати далеко не кожна родина.
З початку року очно навчаються першачки. Через телефон чи комп’ютер неможливо навчити писати й читати. Постійно відвідували школу четвертокласники і майбутні випускники.
Директор ліцею Олександр Сабадаш працює в школі вже 36-й рік. Каже, що останнім часом дуже змінилися відносини між дітьми та вчителями, спілкування стало більш товариським, школярі вільно запитують все, що їх цікавить. Значно виросло й бажання відвідувати школу. Коли один клас був на карантині у зв’язку з випадком коронавірусу, учні ніяк не могли діждатися його закінчення.
Про те, що діти «насиділися» вдома говорять і батьки. «Життя продовжується і навчатися треба, – каже мама одразу двох учнів ліцею. – Добре, що є хороше укриття. Тепер головне, щоб був спокій і діти здобули освіту тут, на мирній території».
Уроки від першого й до останнього
Часті повітряні тривоги примусили задуматися, чим зайняти дітей. Спочатку вирішили проводити масові заходи, переважно патріотичного спрямування. Та незабаром побачили, що можна взагалі не переривати навчальний процес.
«Ми в підвальному приміщенні зробили локації для кожного класу. І тільки звучить сигнал тривоги, діти спускаються в підвальне приміщення, і навчальний процес продовжується. Звичайно, що маса дітей, увага розсіюється, не той ефект. Але ми обговорювали це питання на засіданні педагогічної ради. Вважаємо, що це значно краще, ніж ніяк. Тому в нас навчання не переривається», – пояснює Олександр Миколайович.
Повітряної тривоги не доводиться довго чекати. Спускаємося до укриття, де діти вже розмістились і продовжуються заняття. Всі одинадцять класів – в одній кімнаті. Спілкування лише на тему уроку й лише впівголоса. Одна з безперечних переваг невеликого дружнього шкільного колективу в можливості так організувати навчання. Кожен клас тісно розмістився біля свого вчителя, для чого зсунули декілька столів.
В укритті з дітьми обов’язково присутня медсестра закладу Ольга Палій. Каже, діти поводяться спокійно, травм чи нещасних випадків не було. Багато школярів не мають звички снідати зранку – тож часом болять животи.
Коли до підвалу доводиться спускатися декілька разів на день і перебувати там іноді годинами, педагоги вже й не уявляють, як можна відмовитися від частини уроків. Завдяки своїй природній активності та мобільності діти звикли до такого режиму.
Сьогодні серед учнів народжується ще одна гарна традиція. По дорозі додому в шкільному автобусі нерідко співають гімн України. За період війни ліцей став активним осередком волонтерської роботи. А патріотизму в школярів ще й деякі дорослі могли б повчитися.